Розбір слова за будовою (Морфемний розбір)

Основа слова – це частина слова без закінчення. Основа слова може складатися лише з одного кореня (ліс, пора), із кореня і суфікса (гір-ськ(ий), із кореня та префікса (при-клад), префікса, кореня і суфікса (за-земл-ен(ий).

Усі слова діляться на слова з непохідними основами (від них утворюються інші слова) і слова з похідними основами.

Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, тому збігаються з ними і не розчленовуються на частини (чорн(ий).

Похідні основи, які мають у своєму складі, крім кореня, ще одну чи більше словотворчих частин (суфікс, префікс, постфікс), розчленовується на частини (сад-ів-ник).

Корінь слова – це головна частина слова, спільна для всіх споріднених слів (сад - садок - садівник).

Звуковий склад кореня, як правило, однаковий, але іноді внаслідок чергування звуків він частково змінюється (воля - вільний, ход - вихід).

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає щось в об'єктивній реальності. Він обов'язково присутній у кожному слові. У споріднених словах корінь об'єднує їх понятійним змістом, хоч вони можуть належати до різних частин мови.

Значення кореня в гнізді споріднених слів уточнюється і конкретизується за допомогою словотворчих суфіксів і префіксів, які без кореня вживатися не можуть.

Суфікс – це частина слова, що стоїть після кореня і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм.

мудрий + -ість = мудрість;
гора + -ськ = гірський.

Постфікс – частина слова, що стоїть у кінці слова після закінчення і служить для утворення нових слів чи нових форм (скажи- скажи-но, кохати - кохатися).

Префікс – це частина слова, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм. Словотворчий префікс змінює лексичне значення слова (друкувати – надрукувати, глядач – наглядач).

Формотворчі префікси можуть використовуватись для утворення нових форм слів: робити - доробити (доконаний вид дієслова), видатний - найвидатніший (найвищий ступінь порівняння прикметників).

Закінчення – це змінна частина слова, яка стоїть найчастіше в кінці слова, вказуючи на відношення з іншими словами у словосполученні і реченні: далек(ий), коханн(я).

Закінчення змінює лише форму слова, не змінюючи його лексичного значення: земл(я), земл(і), земл(ею), на земл(і).

Закінчення може бути нульовим, тобто не виражене звуком.